Верховний Суд відповів, чи може міська рада встановлювати різну плату за однакові ділянки
Застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому її цільовому призначенні, є забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування. Відповідне положення міститься у постанові КГС ВС від 17 лютого 2021 року у справі № 904/1104/20.
Відповідно до обставин справи, між міською радою, як орендодавцем, та ТОВ, як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, який згодом було поновлено на 3 роки (а не на 15, як просив позивач). Однак, міська рада підвищила оренду плату на 2%. Позивач, зокрема, зазначав, що міською радою було порушено вимоги конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати для позивача. Позивач вказав, що законодавством України не передбачено право відповідача встановлювати різним суб\'єктам земельних відносин різні умови розрахунку та ставки оренди за користування землею. Більш того, з урахуванням того, що орендний платіж має подвійну правову природу, тобто в тому числі є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком, орендний платіж має бути однаковим для всіх суб\'єктів земельних відносин на відповідній території. Тобто, дії міської ради щодо застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі, є забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування.
Верховний суд погодився з апеляційним судом, що встановлення для позивача розміру орендної плати в розмірі вищому, ніж іншим суб\'єктам господарювання, призвела до створення йому нерівних умов у конкуренції порівняно з ними, оскільки такі дії сприяють збільшенню витрат, пов\'язаних зі сплатою оренди за земельну ділянку, а відтак дорожчанню продукції, зменшенню рівня прибутковості тощо.
Відповідачем не надано доказів прийняття загальних правил у вигляді нормативно-правового акту щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею.
Відсутність будь-яких правил, положення чи методики визначення ставок орендної плати чи хоча б матеріалів опрацювання заяви позивача компетентними постійними комісіями міської ради, у спірному питанні поставили позивача у залежність від суб\'єктивних чинників, пов\'язаних з особою відповідача, волі посадових осіб міської ради, яка з огляду на викладене не може бути абсолютною.
Таким чином, відсутність єдиних ставок орендної плати (або їх фіксованого виразу, відповідно до виду функціонального призначення земель) дало можливість Нікопольській міській раді суб\'єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного з вищезазначених суб\'єктів господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкурентного законодавства, так як створюють суб\'єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що клопотання позивача про надання йому в оренду земельної ділянки строком на 15 років не породжує виникнення у нього правомірного очікування (законного сподівання) на його задоволення. Колегія суддів зазначає, що легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми частини другої статті 19 Конституції про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов\'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
