30 серпня - Міжнародний день жертв насильницького зникнення

30 серпня у світі відзначається Міжнародний день жертв насильницького зникнення

З метою  забезпечення гарантій захисту прав та інтересів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, жертв насильницьких зникнень та членів їхніх сімей, забезпечення державної підтримки таких осіб та членів їхніх сімей, підвищення ефективності заходів з їх встановлення та розшуку Президент України Володимир Зеленський підписав Указ від 11.11.2020 № 495/2020 «Про заходи щодо захисту прав та інтересів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, жертв насильницьких зникнень, членів їх сімей».

День зниклих безвісти встановлено згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 65/209 від 21 грудня 2010 року, за активної підтримки міжнародних правозахисних організацій та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Щороку 30 серпня Міжнародний комітет Червоного Хреста нагадує світовій спільноті про право родичів людей, які зникли безвісти знати про долю близьких – це одне з головних положень міжнародного гуманітарного права і прав людини. Воно діє незалежно від того, коли і за яких обставин людина зникла безвісти. З огляду на останні події в Україні – російську окупацію Криму та воєнні дії на сході, Міжнародний день жертв насильницького зникнення набув актуальності для нас.

Надаємо інформаційні матеріали про те, що таке насильницькі зникнення, куди звертатися близьким у таких випадках та яка відповідальність передбачена за їх вчинення:

Що таке насильницькі зникнення

17 червня 2015 року Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (надалі − Конвенція) і зобов’язана дотримуватися її положень.

Відповідно до статті 2 Конвенції насильницьким зникненням уважається арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону. Жодні виключні обставини, якими б вони не були, чи то стан війни або загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням насильницького зникнення (частина друга статті 1 Конвенції).

Покарання – позбавлення волі на строк до 7 років

Стаття 146-1 Кримінального кодексу України передбачає, що арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі, вчинене представником держави (службова особа, а також особа або група осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави), в тому числі іноземної з подальшою відмовою визнати факт такого арешту, затримання, викрадення або позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі або приховуванням даних про долю такої людини чи місце перебування караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

У свою чергу, видання наказу або розпорядження про вчинення вищезазначених дій, або невжиття керівником, якому стало відомо про вчинення таких дій його підлеглими заходів для їх припинення та неповідомлення компетентних органів про злочин караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

З’ясування долі та місця перебування осіб

Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» передбачено створення Комісії з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (далі – Комісія), яка є постійно діючим консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2019 року № 248-р затверджено склад Комісії, основним завданням якої є з’ясування долі та місця перебування осіб, зокрема, які зникли:

під час участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

під час постійного проживання або тимчасового перебування в районі проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

• під час постійного проживання або тимчасового перебування на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях;

• під час збройного конфлікту чи воєнних дій на території України;

• під час масових заворушень всередині держави;

• у зв’язку з надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру або іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей.

Як діяти у випадках пошуків зниклих людей

Заява про розшук особи, зниклої безвісти за зазначених вище обставин, подається до відповідного територіального органу Національної поліції України родичем такої особи, представником військового формування, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, об’єднанням громадян або будь-якою іншою особою, якій стало відомо про зникнення, а також Комісією, якщо зазначені особи звернулися до неї з повідомленням про зникнення особи.

У заяві про розшук особи, зниклої безвісти, зазначається інформація, що може сприяти розшуку такої особи.

На підставі інформації, отриманої від Національної поліції України, Комісія надає висновок про місцеперебування особи, зниклої безвісти, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, місце поховання чи місцезнаходження останків такої особи та не пізніше ніж у триденний строк з дня затвердження висновку направляє його заявнику.