Сельницький Сергій Юрійович
Сельницький Сергій Юрійович
(07.07.1966 — 22.06.2022)
Сергій Сельницький народився 7 липня 1966 року і все життя прожив на Луганщині. Закінчив школу в м. Золоте, гірниче училище у м. Первомайськ Луганської області, гірничий технікум м. Стаханів (зараз Кадієвка). Дуже рано, у 15 років, втратив маму і рано подорослішав. На Луганщині створив сім’ю, виховував двох прекрасних синів.
20 років свого життя віддав праці на шахтах Луганщини, працював машиністом електровоза підземним шахти ‘’Золоте’’, електрослюсарем підземним шахти ‘’Тошківська’’. Сергій 2015 році допрацював шахтарський пенсійний стаж і пішов захищати країну у складі 24 ОШБ ‘’Айдар’’, воював до 2019-го.
24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, він разом з молодшим сином, ні секунди не вагаючись, пішли добровольцями у ТРО Луганщини Збройних сил України, служили вони розвідниками розвідувального взводу роти контррозвідувальної боротьби.
55-річний військовослужбовець 111-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України Сергій Сельницький загинув 22 червня 2022 року. Захисник виконував бойове завдання в районі міста Привілля, що неподалік М. Лисичанськ. Загинув, рятуючи пораненого побратима, побіг на допомогу і також отримав кульове поранення. До обох бійців зміг пробитися лікар, але можливості відтягнути їх у безпечне місце не було, ворог стріляв, стріляв і стріляв… За життя Сергій боровся не менше трьох годин. Його бронежилет був пробитий, снайперська куля вразила легені. Якби його вдалося вивести з поля бою і доправити до лікарні, то він міг би залишитися живим.
Поховати чоловіка у Лисичанську чи Первомайську на Луганщині не було змоги, бо ці міста були тоді, і на жаль, і зараз залишаються окупованими. Тому дружина Ірина, яка на той час переїхала від війни в Червоноград, разом із синами вирішили, що місцем останнього спочинку Сергія стане це шахтарське місто. Поховали Сергія із військовими почестями на Алеї Героїв місцевого кладовища.
Спогади дружини: ‘’ Сергій завжди допомагав людям, навіть якщо його життю загрожувала смертельна небезпека. Він був доброю людиною, люблячим чоловіком, неймовірним татусем, який залишається гарним прикладом своїм синам’’.
Нагороджений орденом ‘’За мужність’’ III ступеня (посмертно).
Присвоєно звання ‘’Почесного громадянина міста Червонограда’’ (посмертно).
