Степанко Андрій Романович

Степанко Андрій Романович

(04.04.1994 — 15.04.2022)

Народився 4 квітня 1994 р. у с. Острів Сокальського району Львівської області. Він був первістком у Романа та Галини Степанків. Змалку хлопець був надзвичайно працьовитим і скромним, а бабуся Уляна завжди відчувала опіку та допомогу від хлопчика, що зростав. Навчався Андрій у Острівській загальноосвітній школі.

У 2011-2013 роках навчався в медичному коледжі імені Андрея Крупинського на факультеті ортопедичної стоматології.

Після навчання, перебуваючи в постійному пошуку та пізнанні себе, Андрій працював на фабриці меблів ТОВ ВКФ «ВМВ Компані», де зарекомендував себе як виконавчий, сумлінний, працьовитий та чесний працівник.

У 2013-2015 роках проходив строкову службу в лавах Збройних сил України в м. Ічня.

Час плинув, Андрій щоразу більше стверджувався в тому, що мріє бути військовим. Йому подобався порядок, чіткість, авторитет військовослужбовця Збройних сил України.

Хлопець багато читав. Його цікавила філософія, психологія, історія, мистецтво військової справи. Домашня бібліотека дуже часто поповнювалася новими книгами, кожна з яких була вдумливо ним вибрана і прочитана.

Особливої уваги заслуговує віра Андрія. Хлопець вихований у дуже християнській родині. Він багато молився, дотримувався посту, а вервичка була невід'ємною частиною його повсякдення. У поїздці до Меджигор’є його цікавило абсолютно усе, ніби вдихав те, що живить кожного істинного християнина!

Але у мріях він бачив себе випускником військового навчального закладу, військовим…

24.02.2022 року змінило життя Андрія та його родини назавжди. З початком повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України перед ним питання вибору не стояло! Він самостійно, не повідомляючи абсолютно нікого, на початку березня 2022 року підписав контракт та став одним із багатьох добровольців, що були тоді першими, хто вирішив захищати державу від орди. Він пішов служити до лав 95 окремої десантно-штурмової бригади, що було завжди його мрією та свідомим вибором.

Із перших його дзвінків додому не було зрозуміло нічого, адже повідомляти рідних про деталі не мав права. І лише потім у телефонну слухавку було чути звуки вибухів…

15 квітня 2022 року Андрій перестав виходити на зв’язок із рідними, які вірили, що все буде добре й чекали дзвінків. Потім його телефон перестав отримувати вхідні виклики…

І лише 9 серпня 2022 року його побратими при звільненні від ворога території с. Сулигівка та Довгеньке Ізюмського району Харківської області винесли тіла загиблих. Під час операції 16 квітня 2022 року побратими винесли шість воїнів, серед яких був і Андрій Степанко.

Під час пошуку сина батьки дізналися багато цікавих фактів про його коротке, однак насичене військове життя. Андрій пройшов навчання у 184 навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного ЗСУ у с. Старичі Львівської області. Потім служив у Черкасах, Житомирі, після чого старшим солдатом у складі 95 ОДШБ він визволяв від окупантів Ізюмський район Харківської області. Це був початок війни, коли наші захисники не мали ні досвіду, ні належної зброї, лише нестримне бажання кожного захистити Батьківщину від російської навали!!!

Андрій став нашим безстрашним героєм, яким пишаються батьки, брати та сестри, родина, сільська громада, Червоноградська територіальна громада, почесним громадянином якої його визнано, Львівська медична академія імені Андрея Крупинського, у якій йому відкрито меморіальну дошку, та й, зрештою, кожен українець!!!