Іващук Віктор Олегович
Іващук Віктор Олегович
(14.03.1995 — 13.11.2022)
Народився 14 березня 1995 року і проживав у місті Червонограді.
Після школи здобув фах зварювальника у місцевому училищі. Робота була для нього й улюбленим хобі: займався реставрацією старих авто та ремонтом машин. Це стало в пригоді під час військової служби: якщо в бригаді ламалася машина, побратими знали, до кого звернутися. Цікавився військовою справою, відслужив в армії.
У 2019-му брав участь в ООС на Донбасі. У січні 2022 року підписав контракт із ЗСУ. Служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні у складі 10 ОГШБр. З першого дня повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Віктор разом із побратимами брав участь у звільненні від окупантів Київщини та Харківщини. Потім їх відправили на Донеччину.
Віктор загинув 13 листопада 2022 року у бою з російськими військами поблизу м. Бахмута Донецької області. Посмертно Віктору надано звання “Почесний громадянин Червоноградської міської територіальної громади”. Поховали героя на Алеї слави поблизу рідного міста Червонограда, Львівської області.
Зі спогадів нареченої Ольги
Віктор пішов у 2019 році добровольцем на фронт. Протягом 2019-2021 років захищав Україну на Донбасі.
Він казав: “Скоро почнеться війна, це не зупиниться тільки на сході. Краще я буду мати бойовий досвід, щоб дати відсіч ворогу”.
На момент повномасштабного вторгнення Віктор служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні у складі 10 ОГШБр “Едельвейс”. Після війни він мріяв про весілля, дітей, сім’ю. У розмовах ми ніколи не допускали, що може бути інакше. Він писав друзям: “Я маю вижити, я до Олі повернуся з будь-якого куточка світу, з війни, навіть з пекла”. І мені важко збагнути, його вже нема, що він не повернеться живим ніколи.
Зі спогадів побратимів
Він був «фартовий». Коли поставало питання, як евакуювати поранених, він сідав на БТР і їхав в такі місця, де шансів вижити майже не було. І кожен раз щастило. Віктор був добрим, у нього не було нічого чорного…
Наш Герой вивіз з «нуля» понад 60 товаришів.
