Бродюк Павло Ігорович
Бродюк Павло Ігорович
(01.07.1997 — 07.01.2024)
Народився 1 липня 1997 року в м. Червонограді Львівської області.
Навчався в Школі №9 (тепер - гімназія ім. родини Луговських).
У 2012 році після дев'ятого класу вступив в Червоноградський гірничо-економічний фаховий коледж, де здобув освіту молодшого спеціаліста за спеціальністю «Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання».
У 2019 році отримав ступінь бакалавра, закінчивши заочно Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю "Гірництво" та здобув професійну кваліфікацію інженер з гірничих робіт.
У 2020 році отримав ступінь магістра та професійну кваліфікацію "Гірничий інженер з дослідницьким рівнем діяльності".
Працював на дільниці підготовчих робіт електрослюсарем на ВП «Шахта "Відродження"» ДП "Львіввугілля". Виконував обов'язки заступника механіка дільниці.
У листопаді 2017 року був призваний на строкову службу в 43 ОАБр, служив 1,5 року в с. Дівички Бориспільського району Київської області та займав посаду – навідник зенітного артилерійського взводу батальйону охорони. Відслуживши рік, підписав контракт на 6 місяців, після його закінчення знову підписав контракт на 6 місяців. У цей же час потрапив перший раз у зону АТО (Донецька і Луганська обл.).
З травня по листопад 2019 року підписав контракт у 14 ОМБр м. Володимир-Волинський Волинської області. По завершенню контракту повернувся в цивільне життя.
З лютого по серпень 2021 року знову підписав контракт з 14 ОМБр. Службу проходив на посаді майстер-номер обслуги реактивно-артилерійського дивізіону. За час служби був на різних посадах: в артилерії, у взводі охорони.
25 лютого 2022 року пішов добровольцем боронити Україну. Свято та непорушно дотримувався присяги, даної українському народові.
Під час війни пройшов "Курс фахової підготовки операторів з експлуатації БпАК коптерного типу (FPV)", став оператором FPV-дронів. Був командиром відділення взводу ударних БпАК.
Мріяв про власне житло (чого і добився за життя, купивши квартиру), про відпочинок з коханою дівчиною, купити власне авто (любив поганяти за містом) і, звісно, прагнув створити сім'ю (але, на жаль, не встиг, не встиг пожити). Ніколи не скаржився, що йому важко. Завжди казав, що все добре, прорвемося, навіть коли були дуже безвихідні ситуації.
Загинув 7 січня 2024 року від ворожого мінометного (артилерійського) обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вільшана Куп’янського району Харківської області.
Слова мами: "7 січня я втратила найдорожче, що в мене було… Життя мого сина зупинилось… Біль, смуток, море сліз. Любимо, назавжди в наших серцях".
Слова брата: "БУТИ ВОЇНОМ – ЖИТИ ВІЧНО. Люблю, скучаю, не вистачає розмов з тобою, спільних жартів (не завжди безпечних), це як втратити частинку себе. Назавжди в моєму серці".
Нагороджений орденом "За мужність III ступеня", відзнакою «За зразкову службу», «Князівським хрестом Героя "Навіки в строю", медаль "Ветеран війни", медаль "Учасник АТО", присвоєно звання "Почесний громадянин Червоноградської міської територіальної громади".
