Фігас Василь Романович
Фігас Василь Романович
(06.03.1978 — 06.06.2022)
Народився 6 березня 1978 року. Навчався у школі №1.
Працював на шахтах «Межирічанська», «Лісова», у Львівсько-Волинському гірничорятувальному загоні. Учасник бойових дій. З червня 2017 року - майстер гірничий дільниці з вентиляції і техніки безпеки та дегазації шахти «Степова» ДП «Львіввугілля». Мешкав у м. Червоноград Львівської обл. 3 січня 2018 року служив за контрактом у ЗСУ. За загиблим у скорботі дружина, син та донька, рідні та друзі.
ІНТЕРВ’Ю З ВАСИЛЕМ РОМАНОВИЧЕМ
«Є, звичайно, чоловіки, симпатичніші за мене, але я їх не зустрічав!
Так жартує при зустрічі високий і кремезний Василь. Він воює з 2015 і про найстрашніші на війні речі говорить буденно і спокійно. Він жартує постійно. Його гумор гострий, вишуканий і дошкульний. Він - не добирає слів і здається, не знає, що таке страх. Та сам Василь це спростовує.
- Немає тих, хто не боїться. Все залежить від того, з чим ти прийшов. У мене після мого першого бою, тоді, в 2015, трусилися не руки, а ноги – так було страшно… Але якщо ти пересилив цей страх, і ти стріляєш, бо стріляють у тебе, - ти вже воюєш. І ти на один крок ближче до Перемоги. По-іншому не буває. Іншого шляху ні в кого з нас нема. Ми будемо воювати! І ми вже у виграші: ми маємо бойовий досвід, зокрема досвід 2014-2015 років, коли заходили в окуповані села, коли нас нещадно «утюжила» ворожа артилерія… Так, тоді по нас не працювала авіація. А ще тоді в нас не було «енлавів», «джавелінів» і «стінгерів». То є ще питання?
Війна, армія, зброя… Чи це моє? Не знаю. Але судячи з того, скільки вже прослужив, щось у цьому, напевно, таки є. Навіть дружина з моєю службою вже змирилась. Я ж досі ще на шахті вважаюся, я шахтар. Періодично директор мені каже: «Ти вже дістав! Скільки я можу шукати тобі заміну?!» А я, знаєте, не можу через оцю війну заробити цей клятий силікоз (професійна хвороба шахтарів – авт.), - Василь на якусь мить замовкає, і ця мить йде в нас на те, аби зрозуміти, він в черговий раз іронізує над собою чи говорить серйозно.
- Поради молодим бійцям?.. Пересилити свій страх - це основне. А ще, знаєте, я завжди намагаюся взяти з собою додатковий БК, бо в бою він дуже швидко закінчується. І завжди ношу каску, бо якщо руку чи ногу можна «відремонтувати», то голову важко «заклеїти»…
Отак вони і жили: спочатку бідно, а потім їх обікрали, - Василь гуморить, час від часу пересипаючи розмову міцним слівцем і вибачаючись за це. Мружиться від весняного сонця і, розмовляючи з нами, встигає перекидатися жартами з побратимами.
Він спокійний. Після попереднього бою, перед наступним і між ними в його душі мир і впевненість – МИ ПЕРЕМОЖЕМО!»
6 червня 2022 загинув.
Війна забрала життя мого брата Василя. З 2015 року боронив нашу державу на фронті, постійно перебував на передових позиціях. Загинув від кулі снайпера як справжній воїн.
